Антифлу кідс порошок д/ор. р-ну по 12 г №5 у пак.

діючі речовини: ацетамінофен, аскорбінова кислота, хлорфеніраміну малеат;
1 пакет містить ацетамінофену 160 мг, аскорбінової кислоти 50 мг, хлорфеніраміну малеату 1 мг;
допоміжні речовини: кислота лимонна безводна, кремнію діоксид, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію цитрат дигідрат, крохмаль кукурудзяний, цукор кондитерський, цукроза, титану діоксид (Е 171), кальцію фосфат, спеціальний червоний АС (Е 129), ароматизатор малиновий.

Застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі, попередньо розчинивши вміст пакета в склянці гарячої (не окропу) води. Рекомендована кількість води для розчинення порошку зазвичай становить об’єм, який дитина випиває за один прийом (100–200 мл). Разова доза для дітей віком 2–5 років становить вміст 1 пакета, для дітей віком 6–12 років – вміст 2 пакетів. За необхідності повторювати прийом кожні 4–6 годин, але не більше 4 пакетів протягом доби. Максимальний термін застосування без консультації лікаря – 3 дні. Подальше застосування можливе лише під наглядом лікаря.
Діти.
Не застосовувати дітям віком до 2 років. Необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату дітям віком 2–5 років.
Максимальна доза для дітей становить до 100 мг/кг на добу або 4000 мг на добу.

Підвищена індивідуальна чутливість до інгредієнтів препарату або до інших антигістамінних засобів; тяжкі порушення функції печінки (> 9 балів за шкалою Чайлда-П’ю) та/або нирок, алкоголізм; уроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; вроджена гіпербілірубінемія (включаючи синдром Жильбера); порушення кровотворення, захворювання крові, виражена лейкопенія, анемія, схильність до тромбозів; тяжкі порушення серцевої провідності, декомпенсована серцева недостатність; обструкція шийки сечового міхура; пілородуоденальна обструкція; тромбоз, тромбофлебіт; тяжкі форми цукрового діабету; закритокутова глаукома; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки в стадії загострення; дитячий вік до 2 років.
Не застосовувати разом з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО. Інгібітори МАО не слід застосовувати разом із антигістамінними засобами через можливість адитивного пригнічення ЦНС. Вони можуть подовжувати та посилювати антихолінергічну дію антигістамінів.

У більшості випадків лікарський засіб переноситься добре.
Можуть спостерігатися такі небажані ефекти:
– з боку системи крові: анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, диспное, серцевий біль), гемолітична анемія (у разі якщо пацієнт має дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), тромбоцитопенія, тромбоцитоз, гіперпротромбінемія, еритропенія, нейтрофільний лейкоцитоз, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, синці чи кровотечі;
– з боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти або до інших нестероїдних протизапальних засобів;
– з боку травного тракту: диспепсія, нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастральній ділянці, гіперсалівація, зниження апетиту, печія, діарея;
– з боку ендокринної системи: гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми, ураження інсулярного апарату підшлункової залози (гіперглікемія, глюкозурія) та порушення синтезу глікогену аж до появи цукрового діабету;
– з боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект);
– з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи алергічні реакції), анафілактичні реакції та анафілактичний шок;
– з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття страху, розлади сну, сонливість, безсоння, сплутаність свідомості, кома, судоми, дискінезія, зміни поведінки;
– з боку серцево-судинної системи: тахікардія, рефлекторна брадикардія, задишка, біль у серці, підвищення артеріального тиску, аритмія, дистрофія міокарда (дозозалежний ефект при тривалому застосуванні) ;
– з боку сечовидільної системи: ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечі та утруднення сечовипускання, асептична піурія, при тривалому застосуванні у високих дозах – ушкодження гломерулярного апарату нирок, кристалурія, утворення уратних, цистинових та/або оксалатних конкрементів у нирках та сечовивідних шляхах;
– з боку органів зору: порушення акомодації, сухість очей, мідріаз, порушення зору, підвищення внутрішньоочного тиску;
– з боку обміну речовин: порушення обміну цинку, міді, гіпокаліємія;
– з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, висипання на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритема, кропив’янка), алергічний та ангіоневротичний набряк, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, локальний медикаментозний дерматит, мультиформна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), включаючи летальний наслідок.

Про передозування Антифлу ® Кідс не повідомлялося. Симптоми передозування лікарським засобом складаються із проявів інтоксикації окремих діючих речовин.
У пацієнтів із факторами ризику терапевтичні дози парацетамолу можуть спричиняти симптоми передозування при одночасному застосуванні деяких лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») та при захворюваннях, що підвищують окиснювальний стрес та виснажують запаси глутатіону у печінці (тривале голодування, сепсис, цукровий діабет).
Найбільш важливими ефектами гострої інтоксикації є гепатотоксичність ‒ гепатоцелюлярне ураження, пов’язане зі зв’язуванням активних метаболітів парацетамолу з протеїнами печінкових клітин. У терапевтичних дозах ці метаболіти зв’язуються з глутатіоном та утворюють нетоксичні кон’югати. У разі масивного передозування запаси донорів SH -груп (які сприяють утворенню глутатіону) у печінці виснажуються. Це призводить до накопичення токсичних метаболітів та некрозу гепатоцитів із подальшим порушенням функції печінки, що прогресує до печінкової коми.
Симптомами передозування, зумовленими дією ацетамінофену, у перші 24 години є блідість, нудота, блювання, анорексія, загальна слабкість та абдомінальний біль (біль у животі). Стан хворого може покращуватись протягом 24–48 годин, хоча симптоми можуть зберігатися.
При прийомі великих доз можливе також психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, підвищене потовиділення, запаморочення і порушення сну.
Іноді з боку сечовидільної системи спостерігалися нефротоксичність, включаючи ниркову коліку, інтерстиціальний нефрит та гостру ниркову недостатність із гострим некрозом канальців, яка може проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутись навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. У тяжких випадках можливе ураження печінки (гепатоцелюлярний некроз) та погіршення її функції, що може прогресувати до печінкової енцефалопатії, печінкової коми, набряку мозку та мати летальний наслідок. Клінічні ознаки ураження печінки можуть не виявлятися протягом 12–48 годин після передозування. Розмір печінки швидко збільшується. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози, гіпокаліємія та метаболічний ацидоз (включаючи лактоацидоз), підвищення активності печінкових трансаміназ, підвищення білірубіну та збільшення протромбінового індексу, крововиливи. Зменшується кількість сечі, може спостерігатись азотемія легкого ступеня. У дитини ураження печінки може розвинутися після застосування понад 150 мг/кг маси тіла. До частих клінічних проявів, що з’являються через 3–5 діб, належать жовтяниця, гарячка, геморагічний діатез, гіпоглікемія, печінковий запах з рота, печінкова недостатність.
Застосування 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; регулярний прийом надмірних кількостей етанолу; глутатіонова кахексія (розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія)).
Відзначалася також аритмія (порушення серцевого ритму) та панкреатит. При прийомі великих доз з боку центральної нервової системи – порушення орієнтації.
При тривалому застосуванні у високих дозах можливі апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
Хронічна інтоксикація включає різні ураження печінки. Дані щодо хронічної токсичності та особливо нефротоксичності парацетамолу суперечливі. При тривалому застосуванні слід звернути увагу на аналіз периферичної крові.
При передозуванні хлорфеніраміну малеату можуть проявлятися атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла (гіперпірексія), тахікардія, атонія кишечнику, почервоніння обличчя. Зазвичай спочатку спостерігаються симптоми збудження центральної нервової системи (психомоторне збудження, психоз, галюцинації, тремор, порушення моторної координації, гіперрефлексія, судоми), а потім – пригнічення, сонливість, порушення свідомості, які супроводжуються розладами дихання та порушенням роботи серцево-судинної системи (порушення серцевого ритму, екстрасистолія, зменшення частоти пульсу, зменшення артеріального тиску аж до судинної недостатності та летального наслідку).
Невідкладна допомога при отруєнні антигістамінними засобами полягає у симптоматичному та підтримувальному лікуванні, включаючи штучну вентиляцію легень.
Невідкладна допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню до відділення інтенсивної терапії, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Слід забезпечити постійний моніторинг життєвих функцій, лабораторних даних та стану серцево-судинної системи. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Промивання шлунка необхідно провести протягом 6 годин після підозрюваного передозування ацетамінофену. Гемодіаліз та гемоперфузія сприяють виведенню речовини. Цитотоксичні ефекти можна зменшити шляхом введення донорів SH -груп (метіоніну перорально або цистеаміну або N‑ацетилцистеїну внутрішньовенно) протягом 10 годин після передозування, оскільки вони зв’язуються з активними метаболітами та сприяють детоксикації. N‑ацетилцистеїн може бути ефективним до 48 годин після отруєння. Ефективність антидоту різко знижується після цього періоду.
Симптоми передозування аскорбіновою кислотою . Немає даних, що цей лікарський засіб може призводити до передозування, якщо застосовується згідно з рекомендаціями. При одноразовому застосуванні надмірних доз препарату можливі нудота, блювання, здуття і біль у животі, свербіж, висип на шкірі, підвищена збудливість. При тривалому застосуванні у високих дозах можливі пригнічення інсулярного апарату підшлункової залози (необхідно контролювати її функцію), розвиток циститу, прискорення утворення конкрементів (уратів, оксалатів). Ефекти передозування аскорбіновою кислотою можуть бути віднесені до гепатотоксичності тяжкого ступеня внаслідок передозування парацетамолом.
Високі дози аскорбінової кислоти (більше 3 000 мг) можуть спричинити тимчасову осмотичну діарею та шлунково-кишкові розлади.
Лікування: промити шлунок, дати хворому лужний напій, активоване вугілля або інші абсорбенти.